Багато людей, які визнають себе християнами, у той самий час тримаються різних язичницьких практик: носять на зап’ясті червоні нитки, «зливають» віск, захоплюються екстрасенсами з телевізора, вірять і практикують інші забобони. Аргументом часто є те, що ці практики допомагають, захищають, відкривають правду про хвороби або майбутнє.
І в мене немає причин, щоб з цим не погодитись. Більшість цих речей дійсно «працюють», бо тут не йдеться лише про звичайне марновірство, але мається справу з реальною особою, яку Євангеліє називає «ворогом людського роду», яка є розумніша за нас, хитріша, добре логічно мислить і застосовує всі можливі засоби, щоб людину з дороги до спасіння звести.
Господь ніколи не спасає людину силоміць, проти її волі, однак і не мовчить на гріх байдуже. У Його Слові знаходимо багато застережень і заохочення довіряти тільки Йому. Наприклад, в першому соборному посланні апостола Петра читаємо: «Смиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас. Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі. А Бог усякої благодаті, що вас покликав до вічної своєї слави у Христі, він сам, коли постраждаєте трохи, вас удосконалить, утвердить, зміцнить, утривалить. Йому слава й сила по віки вічні! Амінь» (І Пт. 5, 6–11).
Творець поважає наш вибір, навіть якщо він і неправильний, але також допускає згадані вище «зцілення», відкриття правди, щоб випробувати наскільки ми вірні Йому – не лише коли все добре, але і в різних небезпеках та труднощах. Щоб зрозуміли найперше ми самі, чи дійсно Богові довіряємо, а чи визнання нашої віри є дуже нестійким і поверховим. У книзі Второзаконня написано: «Як між вами з’явиться пророк або сновидця і покаже тобі якийсь знак або чудо, і справдиться той знак чи чудо, що про них він сказав до тебе, говоривши: Ходімо слідом за іншими богами, що їх не знаєш, та й служімо їм, – то ти не слухай того пророка або сновидцю; бо Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб довідатися чи ви любили Господа, Бога вашого, всім серцем вашим і всією вашою душею. За Господом, Богом вашим, ходитимете слідом і його будете боятися; його заповіді будете додержувати, голосу його будете слухатися, йому будете служити і його триматись» (Втор. 13, 2–5).
Тож, коли приходить спокуса легкого, але диявольського вирішення проблеми, маймо відвагу вслід за Ісусом скаати: «Геть, сатано! […] Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити» (Мт. 4, 10). Небесний Отець, для якого кожна людина цінніша за будь-яке інше створіння, добре знає наші труднощі і проблеми, чуває над ними, страждає з нами. Допускає їх часто для того, щоб, переживши невигоди тут, ми не втратили щастя дійсного, яке триває вічно. «Залиши на Господа твою турботу, і він тебе підтримає: повіки не допустить, щоб справедливий захитався» (Пс. 55, 23), – хай ці слова псалмопівця будуть для нас заохоченням і дороговказом.
